1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Реформування національного законодавства України у сфері судочинства та подолання ряду системних проблем, які сьогодні впливають на незалежність суддів та загальну ефективність судової системи щодо виконання її конституційних функцій і завдань, неможлива без внесення змін до Основного Закону України.

Саме конституційні норми допускають можливість політичного впливу на суддів у процесі їх призначення та звільнення, закріплюють складну систему судів, яка породжує надмірну тривалість судового розгляду та процесуальну тяганину у зв’язку з наявністю юрисдикційних колізій, а також не передбачають механізмів участі самих суддів у вирішенні питань, які впливають на їх суддівську кар’єру.

Укладена та ратифікована нашою державою Угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами також передбачає необхідність зміцнення судової влади, підвищення її ефективності, гарантування її незалежності та неупередженості (стаття 14).

Парламентська Асамблея Ради Європи у підпункті 7.3.5 пункту 7.3 Резолюції 1755 (2010) прямо зазначила, що «без внесення змін до Конституції України буде неможливо реформувати судову владу відповідно до європейських стандартів і цінностей».

Європейська Комісія «За демократію через право» (Венеціанська Комісія) у пункті 119 Висновку CDL-AD (2010)003 від 16 березня 2010 року також зауважила, що «Комісія рекомендує не обмежувати судову реформу рівнем законодавства, а провести глибоку конституційну реформу з метою закладення міцних підвалин сучасної та ефективної судової системи у повній відповідності з європейськими стандартами».

Саме з огляду на висновки та рекомендації європейських інституцій цим законопроектом і пропонується внести до Основного Закону України ряд змін, більшість з яких вже аналізувалася Венеціанською Комісією і отримали позитивну оцінку у Висновку CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року.

Зміст запропонованих у законопроекті змін та їх відповідність європейським стандартам судочинства полягає в наступному:

1) утворення, реорганізація та ліквідація судів, а також визначення їх мережі здійснюватиметься виключно законами України.

Відповідні зміни до конституційних положень базуються на рекомендації Венеціанської Комісії, яка у пунктах 16, 130 Висновку CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року зауважила, що Конституція України має передбачати, щоб суди створювалися законами, ухваленими у Верховній Раді України, які вищі в ієрархії норм, ніж укази Президента України.

У пункті 15 Висновку CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року Венеціанська Комісія прийшла до висновку, що такі зміни Основного Закону України є доцільними, запроваджують взаємодію між різними органами, а тому схвально сприймаються Венеціанською Комісією.

2) виключаються положення щодо будь-якої участі Президента України та Верховної Ради України у процесі призначення чи обрання суддів на посади, їх переведенні, а також у звільненні суддів із посад.

Зазначені зміни дадуть змогу виключити політичний фактор у суддівській кар’єрі, а також базуються на позиції Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія), викладеній у пункті 29 Висновку CDL-AD (2007)003, що “парламент, безсумнівно, набагато більше втягнений у політичні ігри, і призначення суддів може перетворитися на політичні торги в парламенті, де кожен депутат парламенту, що представляє той чи інший округ, хотів би мати свого власного суддю. Призначення суддів звичайних (не конституційних) судів не є належним предметом для голосування у парламенті, оскільки є небезпека, що політичні міркування переважатимуть над об’єктивними якостями кандидата».

Аналогічні за змістом положення щодо необхідності усунути парламент від процедури обрання суддів викладені і у висновках Венеціанської Комісії CDL-AD (2010)003 від 16 березня 2010 року, CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року, CDL-AD (2011)033 від 18 жовтня 2011 року.

Про необхідність позбавити парламент повноважень переводити суддів йдеться, зокрема, у пункті 53 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2011)033 від 18 жовтня 2011 року.

Стосовно ролі Президента України у процедурі призначення суддів, то Венеціанська Комісія загалом не заперечує проти призначення суддів Главою держави, якщо останній діє «церемоніально», лише оформлюючи рішення, прийняте незалежним судовим органом (Висновок CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року, Доповідь щодо призначення суддів СDL-AD (2007)028 від 22 червня 2007 року).

У пункті 16 Висновку CDL-AD (2013)034 від 10 грудня 2013 року Венеціанська Комісія схвально оцінила пропозицію щодо внесення змін до Конституції України в частині призначення суддів без участі Президента України.

3) змінити існуючу систему судів загальної юрисдикції, передбачивши трьохланкову структуру, а також перейти від спеціалізації судів до спеціалізації суддів.

У пункті 15 Висновку CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року Венеціанська Комісія зауважила, що існування багатьох рівнів судової системи призводить до надмірної складності і затримки та рекомендувала внести до Конституції України відповідні зміни щодо перегляду існуючої системи судів.

Відсутність конституційних положень щодо спеціалізації судів дозволить уникнути численних юрисдикційних колізій, які на практиці призводять до порушення розумних строків розгляду справи, а також дозволить уникнути випадків, коли судове рішення після декількох років судового розгляду скасовується лише через те, що воно було розглянуте судом не тієї юрисдикції. Водночас існування внутрішньої спеціалізації суддів дозволить фактично нічого не втратити у якості розгляду справ, оскільки окремі категорії справ і надалі розглядатимуться суддями, які мають спеціальні поглиблені знання у певній сфері, однак без їх виділення у окремі інституційні структури.

4) передбачити можливість ратифікації Україною Римського Статуту Міжнародного кримінального суду.

У своїх резолюціях № 1300 (2002), № 1336 (2003), № 1644 (2009) Парламентська Асамблея Ради Європи неодноразово закликала держави-члени вжити всіх необхідних заходів для приєднання до Римського Статуту, та, в разі необхідності, у максимально короткий термін прийняли ефективне імплементуюче законодавство.

Пунктом 23 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2013)034 також відзначена необхідність внесення змін до Конституції України для визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

Необхідність ратифікації та імплементації Римського статуту Міжнародного кримінального суду передбачена і в статті 8 Угоди про асоціацію між Україноюта Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, яка була ратифікована Україною 16 вересня 2014 року.

Таким чином, внесення запропонованих у законопроекті змін дозволить зняти обмеження, які на сьогодні існують в Основному Законі України згідно Висновку Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в/2001 для визнання юрисдикції Міжнародного кримінального суду.

5) змінити повноваження Верховного Суду України, наділивши його правом забезпечувати однакове застосування норм законодавства України всіма судами загальної юрисдикції.

Відповідні зміни дозволять врахувати позиції Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія) щодо необхідності перегляду місця та ролі Верховного Суду України у системі судової влади в Україні, викладені у Висновках CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року та CDL-AD (2011)033 від 18 жовтня 2011 року, а також дозволять створити правовий механізм формування єдиної судової практики та забезпечити однакове застосування судами загальної юрисдикції всіх норм законодавства України.

6) скасувати п’ятирічний строк призначення на посаду судді вперше.

Зазначені зміни щодо скасування п’ятирічного строку базуються на рекомендаціях Венеціанської Комісії, викладених, зокрема, у пункті 39 Висновку CDL-AD (2010)003 від 16 березня 2010 року, у якому передбачено, що “уперше суддя призначається на посаду на п’ятирічний термін, який, певно, передбачається як свого роду випробувальний період. “Встановлення випробувальних термінів може загрожувати незалежності суддів” (CDL-AD(2007)003), пункт 26). Зазначена в законопроекті норма спирається на статтю 126 Конституції, яку слід змінити.”

У пункті 78 Висновку CDL-AD (2011)033 існування тимчасово призначених судді ввизначено як одну із фундаментальних проблем, які існують в Україні у системі призначення та звільнення суддів з посад.

Ураховуючи викладене, у проекті змін до Конституції України пропонується повністю відмовитися від п’ятирічного строку перебування на посаді судді.

Натомість законопроектом передбачається, що призначення на посаду судді здійснюватиметься Вищою радою юстиції безстроково.

7) передбачається, що переведення судді до іншого суду у всіх випадках, в тому числі й у разі ліквідації чи реорганізації суду, здійснювалося лише за його згодою, що дозволить унеможливити вплив на суддів та їх примусове переведення до іншого суду. При цьому, переведення судді до суду вищої інстанції здійснюватиметься на конкурсній основі. І лише у випадку якщо має місце ліквідація чи реорганізація суду, тобто виникають об’єктивні обставини, які обумовлюють необхідність переведення судді, а останній не надає згоду на  його переведення до іншого суду, він може бути звільнений із посади судді. Відповідні положення узгоджуються із рекомендаціями Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія), які викладені у Висновку CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року.

8) пропонується розділити підстави для звільнення судді від підстав  припинення повноважень на посаді судді. Останні носять об’єктивний характер (вік, смерть) і не потребують прийняття окремого рішення органу, який призначив суддю на посаду. Такий розподіл здійснено відповідно до рекомендацій Венеціанської Комісії, які викладені у пункті 21 Висновку CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року.

Крім того, запропоновано змінити порядок припинення повноважень судді Конституційного Суду України у разі закінчення строку, на який його призначено. Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеціанська Комісія) у п. 25 Висновку CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року зауважила, що для посилення гарантій функціонування та стабільності конституційного правосуддя доцільно, щоб суддя Конституційного Суду України залишався на своїй посаді після завершення терміну своїх повноважень до того часу, поки його наступник не обійме цю посаду. Аналогічні за змістом положення викладені також у Висновку Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія) CDL-AD (2006)016 від 22 червня 2006 року.

9) пропонується змінити склад та порядок формування Вищої ради юстиції, а також її повноваження.

При підготовці відповідних пропозицій до Конституції України було враховано положення європейських стандартів незалежності суддів, а також висновки Венеціанської Комісії.

Зокрема, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № 94 (12) “Незалежність, дієвість та роль суддів” орган, який є уповноваженим приймати рішення щодо обрання та кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів. Для гарантій незалежності цього органу мають бути запроваджені такі положення, як, наприклад, нагляд за тим, щоб його члени призначались судовою владою.

У пункті 46 Рекомендації CM/Rec (2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки прямо зазначено, що орган влади, який приймає рішення щодо добору та підвищення суддів по службі, повинен бути незалежним від виконавчої та законодавчої влади. Для гарантування незалежності такого органу щонайменше половину його членів мають становити судді, обрані самими суддями.

Європейська хартія про закон “Про статус суддів”(пункт 1.3) також визначає, що щодо кожного рішення стосовно відбору та призначення судді на посаду, підвищення по службі або припинення його повноважень законом має бути передбачено втручання органу, незалежного від виконавчої та законодавчої влади, у складі якого щонайменше половина членів – судді, обрані їх колегами, і в якому було б гарантоване якнайширше представництво суддівського корпусу.

У пункті 49 Висновку Венеціанської Комісії CDL (2010)098 від 7 жовтня 2010 року щодо Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження” зазначено, що “склад Вищої ради юстиції, який визначено Конституцією України, залишається проблемним. Навіть після внесення змін, якими окремих суб’єктів формування Вищої ради юстиції зобов’язано призначати за своєю квотою суддів, склад Вищої ради юстиції не відповідає європейським стандартам, оскільки з 20 членів Вищої ради юстиції лише 3 є суддями, які обрані самими суддями”.

Положення щодо невідповідності складу Вищої ради юстиції та порядку її формування європейським стандартам містяться також у висновках CDL-AD (2010)003 від 16 березня 2010 року, CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року, CDL-AD (2011)033 від 18 жовтня 2011 року, у яких Венеціанська Комісія рекомендувала внести зміни до Конституції України.

Крім того, положення законопроекту вносяться зміни, які роблять Вищу раду юстиції єдиним органом, відповідальним за професійний добір кандидатів на посаду судді. Про доцільність таких змін йдеться,  зокрема, у пункті 40 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року.

Також змінами до статті 131 Конституції України фактично закріплено, що Вища рада юстиції функціонує як постійно діючий орган, а її члени не вправі займатися будь-якою іншою діяльністю, яка може поставити їх у ієрархічну чи адміністративну залежність від інших органів і вплинути на їх незалежність при прийнятті рішень. Необхідність таких змін обумовлена позицією Європейського суду з прав людини, яка закріплена у пункті 113 рішення у справі «Олександр Волков проти України», а також пунктом 43 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2013)034 від 10 грудня 2013 року, де також йдеться про те, що члени Вищої ради юстиції повинні виконувати свої функції в Раді в якості основного місця роботи.

10) пропонується змінити існуючий порядок зняття суддівської недоторканності, а також обмежити суддівську недоторканість виключно функціональним імунітетом.

У пункті 12 Висновку CDL-AD (2007)003 Венеціанська Комісія дійшла висновку, що сумнівним є положення, за яким “судді мають недоторканність та імунітет від арешту, крім випадку надання згоди Верховною Радою. Це неправильно, що парламент відіграє будь-яку роль у позбавленні суддівського імунітету. … Разом з тим такі зміни вимагатимуть внесення змін до Конституції”.

У підпункті 5 пункту 130 Висновку CDL-AD (2010)026 зазначається, що до Конституції України слід внести зміну стосовно того, що Конституція має передбачати зняття суддівського імунітету не Верховною Радою, а дійсно незалежним судовим органом.

У підпункті 79 Висновку CDL-AD (2011)033 від 18 жовтня 2011 року у якості одного із трьох положень Конституції України, які потребують змін, вказано на необхідність скасування суддівського імунітету не Верховною Радою України, а дійсно незалежним судовим органом.

Таким чином, у разі внесення змін до Конституції України в частині складу та порядку формування Вищої ради юстиції повноваження із надання згоди на затримання чи арешт судді можуть бути покладені саме на цей орган.

Стосовно сфери суддівського імунітету, то у пункті 19 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD(2013)014 від 15 червня 2013 року прямо зазначається, що судді повинні мати лише функціональний імунітет, тобто імунітет щодо дій, пов’язаних з їх суддівськими функціями. Про необхідність запровадження саме функціонального, а не абсолютного імунітету зазначається й у пункті 61 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2010)004 від 16 березня 2010 року.

11) у якості конституційних засад судочинства пропонується закріпити положення про автоматизований розподіл справ між суддями та про розумність строків, а також передбачити, що у законі закріплюються заходи, які у випадку порушення цих строків забезпечують прискорення здійснення судочинства або виплату компенсації.

Відповідні зміни ґрунтуються, зокрема, на положеннях п. 81 Доповіді Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія) “Європейські стандарти незалежності судової системи: Частина І: незалежність суддів” (CDL-AD (2010)004 від 16 березня 2010 року), який передбачається, що “Венеціанська Комісія наполегливо рекомендує, щоб розподіл справ серед суддів наскільки це можливо ґрунтувався на об’єктивних та прозорих критеріях, заздалегідь встановлених законом або спеціальними нормативними актами на основі закону, наприклад, в судових правилах”. Відповідно до п. 32 Висновку Європейської Комісії “За демократію через право” (Венеціанська Комісія) CDL-AD (2013)014 від 15 червня 2013 року, пропозиції щодо автоматизованого розподілу справ між суддями визнані такими, що збігаються із зазначеними рекомендаціями.

Положення щодо розумних строків та необхідності закріплення на законодавчому рівні відповідних заходів захисту прав громадян у випадку порушення розумних строків судового розгляду базуються на пунктах 236-245 Звіту Венеціанської Комісії CDL-AD (2006)036rev від 3 квітня 2007 року щодо ефективності внутрішніх засобів правового захисту відносно надмірної тривалості судового розгляду. Про необхідність існування в законодавстві України заходів, які сприятимуть реальній реалізації права особи на справедливий суд впродовж розумного строку йдеться і в пунктах 9, 10 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2013)034 від 10 грудня 2013 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Гінчо проти Португалії” також передбачив, що держави-учасниці Ради Європи зобов’язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, включно з вимогами судового розгляду упродовж розумного строку.

Крім того, для покращення доступу громадян до правосуддя у статтю 129 Конституції України пропонується внести зміни, що держава сприяє спрощенню порядку здійснення судочинства та його уніфікації.

Наявність цих положень, а також змін щодо трьохланкової судової системи і відсутності спеціалізованих судів дозволить створити передумови для прийняття уніфікованого процесуального акту.

12) на конституційному рівні закріплюються положення щодо порядку скликання з’їзду суддів України, представники на який мають делегуватися суддями кожного суду загальної юрисдикції шляхом відкритого та самостійного обрання. Такий підхід дозволить забезпечити врахування інтересів кожного суду при проведенні з’їзду суддів України і прийнятті ним рішень.

Також пропонується передбачити в Основному Законі України, що питання призначення на посаду та звільнення з посади голови суду та його заступників вирішують загальні збори суддів відповідного суду, що дасть змогу самим суддям самим визначати відповідальну особу, яка організовуватиме роботу суду. Крім того такий підхід якнайповніше відповідатиме положенням пункту 3 Монреальської універсальної декларації про незалежність правосуддя, яка закріплює, що якщо закон передбачає пряме призначення судді на посаду у суді, то таке призначення є внутрішньою адміністративною функцією, що здійснюється самими суддями.

13) закріпити положення про участь Державної судової адміністрації України у розробці проекту закону про Державний бюджет України, а також щодо підзвітності і підконтрольності цього органу з’їзду суддів України.

Відповідні зміни базуються зокрема, на підпункті 13.1 пункту 13 Резолюції № 1466 (2005) Парламентської Асамблеї Ради Європи, який передбачає необхідність підпорядкування Державної судової адміністрації судовій гілці влади.

Пунктом 106 Висновку Венеціанської Комісії CDL-AD (2010)026 від 18 жовтня 2010 року також рекомендовано зробити Державну судову адміністрацію підзвітною незалежному органу суддівського самоврядування.

Стосовно необхідності безпосередньої участі Державної судової адміністрації України у розробці проекту закону про Державний бюджет України, то такий підхід сприятиме врахуванню потреб судів у фінансових ресурсах, оскільки інтереси судів будуть представлені органом, який безпосередньо відповідальний перед найвищим органом суддівського самоврядування.

З цього приводу Комітет Міністрів Ради Європи у пункті 40 Рекомендації CM/Rec (2010)12 зауважив, що при підготовці бюджету судової системи можуть проводитися консультації з органами влади, які відповідають за адміністрування судів.

14) змінити вимоги до осіб, які можуть претендувати на посаду судді, а також встановити, що добір кандидатів на посаду судді здійснюється на конкурсній основі. Такі зміни зумовлені необхідністю удосконалити конституційні норми та встановити підвищені вимоги до осіб, які претендують на зайняття посади судді. Як зазначається у Рекомендації СM/Rec(2010)12 Комітету Міністрів Ради Європи від 17 листопада 2010 року, “рішення, які стосуються добору та підвищення суддів по службі, мають ґрунтуватися на об’єктивних критеріях, які попередньо визначені законом чи компетентними органами влади. Прийняття таких рішень має базуватися на заслугах, з урахуванням кваліфікації, вмінь та потенціалу, необхідних для вирішення справ при застосуванні закону, зберігаючи повагу до людської гідності”.

 

  1. Мета і завдання прийняття акта

Метою законопроекту є вдосконалення положень Конституції України та посилення існуючих гарантій незалежності суддів, підвищення ефективності судової влади, а також встановлення конституційних засад, які даватимуть змогу провести повноцінну судову реформу і забезпечити право громадян на справедливий судовий розгляд.

 

  1. Загальна характеристика та основні положення законопроекту

Законопроектом пропонується внести до Конституції України такі зміни:

1) змінами до статті 85, 125 передбачається закріпити, що визначення мережі судів, їх утворення, реорганізація та ліквідація здійснюється шляхом прийняття закону.

2) змінами до статей 106, 126, 127, 128, 131 пропонується удосконалити порядок призначення та звільнення судді. Передбачається, що суддя суду загальної юрисдикції призначається на посаду безстроково Вищою радою юстиції.

Оскільки п’ятирічний строк, на який суддя призначався на посаду вперше, скасовується, то із Конституції України виключаються повноваження Верховної Ради України щодо обрання суддів на посади та звільнення їх з посад.

3) змінами до статті 125 запроваджується трьохланкова судова система судів загальної юрисдикції: Верховний Суд України, апеляційні суди та місцеві суди. Конституція України не передбачає створення спеціалізованих судів, запроваджуючи натомість спеціалізацію суддів щодо розгляду окремих категорій справ.

4) змінами до статті 125 допускається можливість визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду на умовах, передбачених Римським Статутом.

5) змінами до статті 125 пропонується наділити Верховний Суд України повноваженнями щодо забезпечення однакового застосування норм законодавства України всіма судами загальної юрисдикції.

6) змінами до статті 126 передбачається закріпити, що надання згоди на затримання чи арешт судді здійснюватиметься Вищою радою юстиції за поданням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Крім того, суддівська недоторканність поширюватиметься лише на дії чи бездіяльність судді, які пов’язані із здійсненням правосуддя.

7) змінами до          статті 126 здійснюється розмежування підстав для звільнення судді від підстав для припинення повноважень судді, запроваджуються додаткові підстави для звільнення, а також змінюється порядок припинення повноважень судді Конституційного Суду України у зв’язку із закінченням строку, на який він був призначений.

8) змінами до статті 127 пропонується підвищити вимоги до осіб, які можуть претендувати на зайняття посади судді, а також встановлюється, що добір кандидатів на посаду судді здійснюється Вищою радою юстиції на конкурсній основі.

9) змінами до статті 128 передбачається врегулювати порядок переведення суддів, закріпити, що переведення судді можливе лише за його згодою, а переведення до суду вищої інстанції здійснюється лише на конкурсній основі.

10) змінами до статті 129 перелік засад судочинства доповнюється засадами автоматизованого розподілу справ між суддями, розумності строків, а також закріплення у законі заходів, які у випадку порушення цих строків забезпечують прискорення здійснення судочинства або виплату компенсації. Додатково у статті 129 закріплюється положення, що держава сприяє спрощенню порядку здійснення судочинства та його уніфікації.

11) змінами до статті 130 пропонується передбачити участь Державної судової адміністрації у розробці проекту Державного бюджету України, а також закріпити, що цей орган підконтрольний і підзвітний з’їзду суддів України.

12) змінами до статті 130 закріплюються принципи делегування суддями судів загальної юрисдикції своїх представників для участі в роботі з’їзду суддів України, а також врегульовується питання призначення та звільнення суддів з адміністративних посад.

13) змінами до статті 131 пропонується змінити повноваження та склад Вищої ради юстиції. Вища рада юстиції складатиметься з п’ятнадцяти членів, які здійснюватимуть свої повноваження на постійній основі. З’їзд суддів України обирає до Вищої ради юстиції вісім членів, забезпечуючи при цьому представництво суддів судів загальної юрисдикції різних інстанцій. З’їзд представників юридичних вищих навчальних закладів, юридичних наукових установ і правозахисних громадських організацій обирає до Вищої ради юстиції сім членів, три з яких є представниками правозахисних громадських організацій.

Прийняття поданого законопроекту не потребує викликаного системною єдністю норм Конституції України одночасного внесення змін до розділів Конституції України, зазначених у статті 156 Конституції України.

Законопроект відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції України.

Законопроект не містить положень, які скасовують чи обмежують права та свободи людини і громадянина або спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

Прийняття запропонованих у законопроекті змін до Конституції України не призведе до порушення міжнародних зобов’язань України.

 

  1. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Правові відносини у цій сфері регулюються Конституцією України, Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, Законом України “Про Вищу раду юстиції” та іншими законами України.

У разі ухвалення запропонованих змін до Конституції України виникне необхідність внесення змін до цих законів.

 

  1. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття цього законопроекту не потребує виділення додаткових коштів з Державного бюджету України

 

  1. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків

Прийняття запропонованих змін сприятиме посиленню незалежності суддів, зміцненню ролі суддів у вирішенні питань, пов’язаних з їх діяльністю, зменшенню втручання у судову систему інших гілок влади, а також дозволить закласти основу для подальшого удосконалення нормативно-правового регулювання питань судоустрою, судочинства і статусу суддів відповідно до європейських стандартів.